Як спланувати зимові канікули: поради психолога

Шановні колеги!

 

❄️ Зимові канікули – це не лише відпочинок, а й час для відновлення, спілкування та зміцнення стосунків у родині.

 

 

👉 Безпека дітей починається з уваги, довіри та щирої підтримки дорослих, а також з усвідомленості, відповідальності й обережності самих дітей – як у реальному житті, так і в онлайн-просторі.

 

🌟 Створення змістовного, безпечного та емоційно комфортного дозвілля – спільне завдання всієї родини. Важливо не лише контролювати, а й бути поруч: чути, цікавитися, пропонувати альтернативи та власним прикладом показувати, як відпочивати з користю

 

📚 Пропонуємо для використання в роботі матеріал «Як спланувати зимові канікули: поради психолога». У буклеті зібрано лише частину ідей для корисного дозвілля дітей. Це орієнтир, який можна доповнювати спільними прогулянками, настільними іграми, творчістю, живим спілкуванням і теплими родинними традиціями.

 

https://drive.google.com/drive/folders/1pGOy9rXtmFOU0OV180OqQIrZgZ3wS5VM?usp=sharing

 

💙 Пам’ятаймо: якими будуть зимові канікули – спокійними, цікавими та безпечними чи наповненими ризиками – значною мірою залежить від дорослих: їхньої залученості, підтримки та готовності бути поруч із дитиною в період відпочинку.

 

 

💙💛 З повагою колектив Донецького обласного навчально-методичного центру психологічної служби системи освіти.

 

 

Квест-програма із самовідновлення "Дорога до себе"

 

Дорога до себе, як подорож: цікава, сповнена відкриттів, несподіванок,  перешкод, розчарувань, пригод, інтриг, емоцій, бажання все осягнути, встигнути... І навіть, якщо Ви заблукаєте, - Ви всеодно повернетеся до себе! Пропонуємо вашій увазі Квест-програму із самовідновлення "Дорога до себе".

Заходимо за посиланням вище у цю неймовірну подорож.

Основні міфи про суїциди (інформація в рамках роботи віртуального консультпункту "Сімейна педагогіка")

На сьогодні тема суїциду досі вважається табуйованою, про неї не прийнято говорити в суспільстві, вона огорнута великою кількістю міфів. Проте «суїцид» – це проблема, про яку треба говорити і намагатися запобігти її прояву. Тому для більш ефективного виявлення суїцидальних тенденцій слід сформувати в суспільства адекватне ставлення до цього явища, подолати помилкові думки, стереотипи щодо його розуміння в широких верствах населення. Керуючись перевіреними багаторічними науковими спостереженнями, була підготовлена підбірка найпоширеніших міфів та їхнє розтлумачення: 

❌Міф: Більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження. 

✅Факт: Більшість людей подають попереджувальні сигнали про можливе самогубство – у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, емоційних реакцій або поведінкових проявів. Вони повідомляють про можливість вибору самогубства як засобу позбавлення від болю, напруження, збереження контролю або компенсації втрати. Такі сигнали часто бувають воланням про допомогу. 

❌Міф: Не слід говорити про самогубство з людиною, котра схильна до нього, оскільки це може подати їй ідею про здійснення цієї дії. 

✅Факт: Розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення, а, навпаки, знижує його. Найкращий засіб виявлення суїцидальних намірів – пряме запитання про них. Відкрита розмова з вираженням щирого піклування і турботи щодо наявності в людини думок про самогубство є для неї джерелом полегшення, навіть одним із ключових моментів у відвертанні безпосередньої небезпеки самогубства. Обминання ж цієї теми в розмові може стати додатковою причиною для зведення рахунків із життям. 

❌Міф: Якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснює. 

✅Факт: Люди, що зводять рахунки з життям, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають кому-небудь знати про свої наміри. Це стосується чотирьох із п’яти суїцидентів. Тому, якщо до вас звернулася така людина, ніколи не відмовляйтеся від розмови з нею, відверніть її від цього усіма можливими засобами й передусім глибокою зацікавленістю в житті цієї людини. 

❌Міф: Суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованої на привертання уваги до суїцидента. 

✅Факт: Суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей є крайнім, останнім закликом або проханням про допомогу, що посилається іншим. Надання допомоги в розв’язанні проблем, встановлення контакту є ефективним методом запобігання суїцидальної поведінки. 

❌Міф: Самогубець впевнено бажає померти. 

✅Факт: Наміри більшості суїцидентів залишаються двоїстими аж до моменту смерті. Вони відкриті для допомоги інших, навіть якщо ця допомога нав’язується їм. Більшість осіб із суїцидальними тенденціями шукають спосіб продовження життя. 

❌Міф: Якщо людина одного разу здійснить суїцидальну спробу, то вона більше її не повторить. 

✅Факт: Хоча більшість осіб, які вчиняють суїцидальну спробу, звичайно переходять до самогубства, однак значна частина з них повторюють ці спроби. Так, частота самогубств в осіб, котрі раніше здійснювали суїцидальні спроби, в кілька разів вища, ніж в іншої частини населення.

❌Міф: Самогубство є надзвичайно складним явищем, тому допомогти самогубцям можуть лише професіонали. 

✅Факт: Дійсно, дослідження свідчать, що суїцид – складне явище, але розуміння і реагування на суїцидальну поведінку в конкретної людини не вимагає глибоких знань у галузі психології або медицини. Вимагається лише прояв уваги до того, що говорить людина, прийняття цього всерйоз, надання підтримки і звернення за відповідною допомогою.

Адже багато людей гине внаслідок самогубства лише тому, що їм не була запропонована або стала недоступною невідкладна перша допомога й підтримка.

❗️Будьте уважні до свого оточення, до близьких людей.

Пам’ятайте, вчасно звернена увага та проявлена турбота – спосіб запобігання непоправної втрати.

Якщо ж ви помічаєте за собою суїцидальні думки або помітили це за кимось із своїх близьких – зверніться до фахівця (психолога або психотерапевта).

Джерело:Галина Волошина, психологиня, https://hubz.ua/zdorove-zhyttya/psyhologiya/psyhologynya-galyna-voloshyna-sprostovuye-osnovni-mify-pro/

Як правильно карати дитину, щоб виростити успішну особистість?

Як правильно карати дітей і чи можна взагалі карати дітей? Якщо таке питання у вас виникало, тоді ця інформація буде вам цікавою і корисною. 

НАЙВАЖЛИВІШІ ПРАВИЛА ПОКАРАННЯ

• БЕСІДА з дитиною має відбутися ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПОГАНОГО ВЧИНКУ, не відкаладаємо обговорення до поверення батька додому (але пам`ятаємо: не займаємося публічними вихованням у присутності друзів та знайомих, дитину треба відвести всторону і поговорити).
• Караючи, НЕ ОБМЕЖУВАТИ дитину у задоволенні ЇЇ ФІЗИЧНИХ ПОТРЕБ. Тобто не обмежувати їжу, питво та інші життєво необхідні потреби.
• ПОКАРАННЯ має бути ПРОПОРЦІЙНЕ ПОГАНОМУ ВЧИНКУ. Наприклад, якщо дитина не доїла страву, або з першого прохання не поскладала іграшки ми не можемо заборонити похід до зоопарку.
• ЯКЩО ДИТИНА ВІДБУЛА ПОКАРАННЯ ВОНА ВЖЕ ПРОБАЧИНА!
• КАРАТИ, але НЕ ПОЗБАВЛЯТИ ЛЮБОВІ. Після понесення покарання за вчинок дитину необхіно обійняти і наголосити, що ваш малюк розумничка і такого більше не відбудеться.
• КАРАТИ дитину дозволяється лише тоді, ЯКЩО ДИТИНА БУЛА ПОПЕРЕДЖЕНА ПРО ЗАБОРОНУ.
• Покарання лише за СВІДОМІ ПОГАНІ ВЧИНКИ. Якщо наприклад дитина випадково щось розлила ми маємо обговорити з нею через що так сталося і разом прибрати, але не сварити і не вигадувати покарань.
• БАТЬКИ, БУДЬТЕ ГОТОВІ ДО КОНФЛІКТУ! Ви маєте бути авторитетні і дотримуватися своїх обіцянок, як стосовно купівлі подарунка, так і понесення покарання дитиною за той чи інший поганий вчинок.
• Так звичайно мама з татом мають бути однодумцями, аби діти не шукали підхід до кожного з них і не навчались обманювати.
• Будьте прихильником бесід з дитиною, а не фізичних методів покарання!
• Джерело: https://simya.com.ua/yak-pravylno-karaty-dytynu-shhob-vyrostyty-uspishnu-osobystist/ 

Сенсорна саморегуляція: діти та дорослі - у чому різниця?

Джерело: Донецький обласний навчально-методичний центр психологічної служби

Як розпізнати, що дитина стала агресором у конфлікті? (віртуальний батьківський всеобуч 4)

 

Як діти-агресори ставляться до булінгу? 

    Діти, які булять, не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань завдають. Булери вважають смішними знущання над слабшою дитиною, а зустрічаючи схвалення зі сторони друзівспостерігачів, відчувають себе сильними та дуже "крутими”. 

    Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе. 

    Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Як допомогти дитині-агресору

    Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, психологи  радять: 

* Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". 

* Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях. 

* Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства". 

* Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести. 

* Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників. 

* Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. 

* Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію. 

* Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. 

* Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини. 

* Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним.

Чому важливо вчасно відреагувати     

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті. Ті, хто піддаються булінгу:

* втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня; 

* відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;  втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності; 

* втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою). 

Ті, хто булять: 

* частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;  частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин. 

Ті, хто вимушені спостерігати: 

* часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь; 

* потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу. 

Навіть, поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

 Джерело: важливо про булінг батькам, https://ozernegym.in.ua (https://surl.li/qclzsv) _________________________________________________________________

Підтримка емоційного стану дітей та підлітків у надзвичайній ситуації

  

    У період відсутності електроенергії та зв’язку, тобто у надзвичайних ситуаціях, важливо  дотримуватися рекомендацій з підтримки емоційного стану дітей та підлітків. В таких ситуаціях діти переживають стрес, страх та невизначеність. Педагогам, батькам, вихователям, які опинилися поруч, потрібно продовжувати оточити їх турботою та спробувати переключити їх увагу. Для цього можна скористуватись матеріалами USAID, UNISEF під назвою "Чим зайняти дитину в надзвичайній ситуації".

    Якщо світло й зв'язок зникли під час уроку (особливо дистанційного), вчителі та учні адаптуються: уроки або переносяться/скорочуються, або проводяться офлайн за природного освітлення, використовуючи зошити та підручники замість гаджетів, а вчитель згодом виставляє матеріали в Google Classroom,  щоб учні надолужили пропущене, або переривається урок під час тривоги й продовжується пізніше. При цьому, головним є спільна праця вчителів, батьків та учнів для мінімізації освітніх втрат.

Дії вчителя:

• Перехід на офлайн: Якщо в школі є резервне світло або достатньо природного освітлення, урок можуть продовжити в класі.

• Запис уроку: Записати урок до кінця, навіть якщо зв'язок зник, і викласти його пізніше для перегляду.

• Використання резервних матеріалів: Заздалегідь підготувати матеріали (відео, завдання) для віддаленого опрацювання.

• Адаптація завдань: Давати завдання, які можна виконати без світла (наприклад, читання, письмові вправи). 

Дії учнів та батьків:

• Стежити за повідомленнями: Перевіряти повідомлення від вчителя чи школи.

• Опрацьовувати матеріали: Завантажувати матеріали у Google Classroom або іншу платформу, коли світло з'явиться.

• Використовувати зошити: Писати відповіді у звичайних зошитах для подальшої перевірки.

• Повідомляти про проблеми: Батьки повідомляють вчителю про відсутність світла чи зв'язку, коли дитина не може долучитися до уроку. 

Загальні підходи:

• Скорочення уроків: Уроки можуть бути скорочені або перенесені.

• Зменшення обсягу завдань: Вчителів просять не перевантажувати учнів письмово під час блекаутів.

• Використання генераторів: Деякі школи мають генератори для забезпечення роботи критичних систем під час тривог. 

За матеріалами USAID, UNISEF під назвою "Чим зайняти дитину в надзвичайній ситуації".

Як коректно говорити про дітей з інвалідністю? (інформація в рамках роботи віртуального консультпункту "Сімейна педагогіка")

Джерело: КУ "Інклюзивно-ресурсний центр" Великописарівської селищної ради, https://www.facebook.com/photo/?fbid=2073828636890562&set=pcb.2251718278643743

  ·

 

Профілактика емоційного та "професійного" вигорання педагогів як чинник запобігання конфліктам (матеріал до зустрічі з елементами тренінгу)

 

Профілактика "емоційного" та "професійного " вигорання у педагогів

Професійна діяльність педагога в усі часи була однією з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій з нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистісної відповідальності вчителя. Педагоги постійно знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками, колегами, що призводить до емоційного вигорання.

Науковці називають декілька факторів його виникнення: хронічна напружена психоемоційна діяльність; дестабілізуюча організація діяльності; підвищена відповідальність за виконувану роботу; неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності; психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. До характеристик особистості, схильної до емоційного вигорання, пізніше додається імпульсивність, низька емоційна стійкість та неефективні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Рівень емоційного вигорання педагога характеризує не лише його особистість, а й ефективність навчально - виховного процесу у цілому. Саме тому, дослідження та своєчасна профілактика зазначеного явища має велике значення як для самого педагога так і навчального закладу у цілому.

Основні складові поняття синдрому "емоційного" та"професійного" вигорання

Створюючи для дітей умови емоційного комфорту, турбуючись про їх здоров’я, розвиток та безпеку, педагоги буквально «згорають» на роботі, частіше за все забуваючи про свої емоції, які «тліють» і з часом перетворюються у «полум’я».

Емоційне вигорання– це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійного навантаження, що призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.

Так само як вогнище поступово по­глинає поліна, професійне вигорання відбувається не одразу. Бувають ситу­ації, коли впродовж тривалого часу не­можливо точно сказати, що є найбільш вагомою причиною зниження якості життєдіяльності педагога.

Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.

Синдром «професійного вигорання» - один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності.

Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами,постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, педагоги.Вигорання – процес, який відбувається дуже повільно:

- І стадіятриває 3-5 років,

- ІІ стадія5-15 років,

- ІІІ стадія– від 10 до 20 років.

Причини «синдрому згорання»

- напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;

- недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

- одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;

-вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

-зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;

- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

- невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

- невирішені особистісні конфлікти.

Фактори, що сприяють виникненню професійних стресів

-високий рівень відповідальності за дітей

- дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами та морально-матеріальними винагородами

- напруженість і конфлікти у професійному оточенні

- недостатні умови для самовираження

-одноманітність діяльності

- відсутність позитивного оцінювання

- відсутність перспектив у роботі

-«непомітність» результатів роботи

-Невирішені особисті проблеми.

Різниця між стресом і вигоранням

Чим відрізняється професійне «вигорання» від емоційного? Які фактори спричиняють ці явища?

Фактично – це синоніми, оскільки сам термін «емоційне» вигорання з’явився у професійній сфері. Але можна припустити, що емоційне вигорання – ширше поняття, тобто результат тривалої дії «терпимих» стресових факторів, пов’язаних передусім зі спілкуванням і напруженими ситуаціями.

Вигорання може бути результатом постійних стресів, але це не те ж саме, що надмірна кількість стресів. Стрес включає в себе занадто «багато»: надто багато тиску, який вимагає надто багато від людини фізично і психологічно. Люди , що перебувають під стресом уявляють, що, якщо вони зможуть все взяти під контроль, то вони почуватимуться значно краще. Вигорання ,зовсім навпаки, означає "нічого". Переживати вигорання означає відчувати порожність, позбавленість мотивації.

Люди, які відчувають вигоряння, часто не бачать надію на позитивні зміни в їхньому становищі. Якщо надмірний стрес визначити як потопання в обов'язках, вигоряння буде значити залишатися суцільно сухим від обов’язків.

Стрес	Вигорання
Характеризується гіпернавантаженням	Уникання навантаження
Емоції гіперактивні	Емоції притупляються
Продукує терміновість і гіперактивність у роботі	Продукує безпорадність і безнадійність
Приводить до відчуття тривоги	Приводить до пригніченості і депресії
Втрата енергії	Втрата мотивації, ідеалів і сподівання
Найбільша шкода на фізичному рівні	Найбільша шкода на емоційному рівні
Може привести до передчасної смерті	Може привести до втрати почуття цінності життя

Методики дослідження проблеми«вигорання»

Аналіз вивчення синдрому «професійного вигорання», показав, що до основних методик, які можуть при дослідженні цієї проблеми, належать:

1.Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» (В.В. Бойко).

Методику "Діагностики рівня емоційного вигорання" (В.В. Бойко) можна використовувати для визначення розвитку компонентів "емоційного вигорання". Досліджуваним пропонуються надати відповідь на 84 запитання

2. Методика «Визначення психічного «вигорання» (О.О. Рукавішніков).Доречно використовувати для діагностики прояву синдрому "вигорання" на трьох основних рівнях (міжособистісному, особистісному, мотиваційному). Дана методика містить 72 твердження щодо відчуттів, пов'язаних з роботою, які відповідають 3 шкалам:

3. Методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина — людина» (Г.С. Нікіфоров).

Методику "Синдром "вигорання" у професіях системи "людина-людина" (Г.С. Нікіфоров) можна використати для визначення складових синдрому "вигорання" (за теорією синдрому "вигорання" К. Маслач, С. Джексон) Методика містить 22 запитання, які відповідають 3 субшкалам.

4. Методика «Оцінка власного потенціалу «вигорання» " (Дж. Гібсон).

Методику "Оцінка власного потенціалу "вигорання" (Дж. Гібсон) можна використати для виміру компонентів "вигорання". Дана методика містить 18 запитань, які відповідають одному із компонентів "вигорання": деперсоналізація, особиста задоволеність, емоційне виснаження. Досліджуваним пропонується обрати на кожне запитання одну із 6 відповідей. За кожним компонентом "вигорання" підраховується середній бал, а потім за ключем проводиться визначення рівня "вигорання" (низький, середній, високий);

5. Методика «Дослідження синдрому «вигорання» (Дж. Грінберг).

Методику "Дослідження синдрому "вигорання" (Дж. Грінберг) можна застосувати для визначення рівня "емоційного вигорання". Дана методика містить 20 запитань. Досліджуваним пропонується обрати для кожного запитання одну із запропонованих відповідей: "згоден" або "не згоден". Інтерпретація проводиться шляхом аналізу суми балів за рівнями "вигорання": низький (0-7 балів), середній (8-14 балів), високий (15-20 балів).

Загальні рекомендації із запобігання розвитку синдрому емоційного вигоряння

- перший крок до подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина займається;

- другий (інший спосіб) – перехід у сферу, яка лежить поруч. Тоді попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так звану горизонтальну кар’єру;

- третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей;

- четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.

Відома притча

Про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку. Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно. А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти, Побачив другий – весна давно!... Дивились двоє в одне вікно .

І хоча не існує універсального рецепту відвигорання, усе ж цю проблему можна вирішити, якщо нею цілеспрямовано займатись. Необхідно розділяти робочу частину життя та сімейну й не змішувати їх, не брати роботу додому, не занадто затримуватись на роботі. Корисні фізичні вправи та прогулянки, щоб відволіктись від роботи. Також досить корисно брати короткочасні перерви, коли відчуваєте, що ситуація занадто напружена.

Тому, шановні колеги, не дамо ми можливість завітати до нас синдрому професійного вигорання все– залежить більшою мірою саме від нас. Усе в ваших руках, шановні колеги!

Джерело: https://surl.li/hirdfb (авт. Кравчук Марія Сергіївна)

Безпека ‑ базова потреба людини

 

Безпека — це відсутність загроз життєво важливим інтересам людини: її життю, здоров’ю і добробуту.

Безпека належить до базових людських потреб і є потребою дефіциту. Це означає, що доки людина не почувається безпечно, вона не може належно дбати про потреби вищого порядку — соціальні та духовні. І навпаки, навіть мінімальне відчуття безпеки викликає прагнення до соціальних зв’язків. Задоволення потреб у повазі та визнанні підвищує рівень соціальної безпеки. Адже в такому разі особисті інтереси людини збігаються з інтересами соціального оточення й підтримуються ним.

Найвищою потребою людини є духовний розвиток, що спонукає її дбати не лише про безпеку свою та близьких, а й про безпеку прийдешніх поколінь і всього живого на Землі.

Абсолютна безпека, як і абсолютне здоров’я, є категорією теоретичною, адже ніхто цілковито не захищений від випадкових небезпек, наприклад від імовірності потрапити у ДТП.

Рівень особистої безпеки залежить насамперед від самої людини: як вона вміє передбачати небезпеки й уникати їх, раціонально діяти у небезпечній ситуації, від її характеру й особистих якостей. Наприклад, оптимізм і віра у власні сили допомагають вижити в екстремальній ситуації, а така риса характеру, як поміркованість, — уникати зайвих ризиків. І навпаки, песимізм відбирає сили і надію, а звичка «ходити по краю» перетворює життя на суцільний екстрим.

Однак безпека людини залежить не лише від її поведінки, а й від кількості та сили загроз, що існують у суспільстві. Загалом поведінка людини дає їй змогу лише реалізовувати (чи не реалізовувати) суспільний рівень безпеки.

 Принципи безпечної життєдіяльності

 З давніх-давен люди вивчають небезпечні ситуації, щоб уникати їх і запобігати їм. Однак коли це неможливо, намагаються діяти так, щоб урятуватися. Існують загальні принципи безпечної життєдіяльності, які можна звести до формули «Передбачати, запобігати, діяти».

Передбачати — означає: вміти розпізнавати небезпечні ситуації; передбачати наслідки своїх дій; оцінювати ризик. Запобігати — означає: діяти так, щоб не потрапляти у небезпеки; самому не створювати небезпеки (наприклад, на дорозі й у транспорті); вживати запобіжних заходів (наприклад, встановлювати охоронну сигналізацію, проводити пожежні тренування). Діяти — означає: не розгубитися, тобто бути фізично і психологічно готовим діяти у небезпечній ситуації; знати, що і як треба робити в таких випадках; уміти зв’язуватись і взаємодіяти з рятувальними службами, правильно використовувати рятувальне спорядження; не втрачати надії й боротися, зробити все можливе, щоб урятуватися самому і допомогти іншим.

 Щоб поводитися відповідно до принципів безпечної життєдіяльності, недостатньо лише знати їх. Люди, робота яких пов’язана з постійним ризиком (пожежники, рятувальники, пілоти-випробувачі, альпіністи, водолази), вважають запорукою своєї безпеки знання, витримку, вміння миттєво аналізувати ситуацію, оцінювати ризики й ухвалювати відповідні рішення.

 Аналіз ситуацій і оцінка ризиків

 Поняття ризику. Потрапивши в будь-яку незнайому ситуацію, треба оцінити рівень її безпеки. У такий спосіб перевіряють, чи існує загроза життю і здоров’ю. Таку загрозу ще називають ризиком, а джерела ризику — чинниками ураження.

Майже всі життєві ситуації пов’язані з ризиком. Як визначити, що ситуація доволі ризикована? Для цього, оцінюючи ризик, треба зважати на:

• імовірність виникнення події;
• масштаби її наслідків.

Наприклад, імовірність того, що в автозаправну станцію влучить блискавка, доволі мала. Проте внаслідок цього може статися потужний вибух, який зруйнує все навкруги і призведе до забруднення довкілля. Зважаючи на серйозні наслідки, ризик вважають високим і автозаправки обладнують спеціальними щоглами із громовідводом.

Види ризику. Виокремлюють три види ризику для життя і здоров’я людини:

• фізичний — пов’язаний із життям і фізичним здоров’ям людини (кататися на велосипеді без шолома, гратися на залізничній колії);
• психологічний — пов’язаний з упевненістю, гідністю, самоповагою (провалитися на іспиті, не вступитися за того, кого ображають);
• соціальний — пов’язаний з авторитетом, популярністю, успіхом (посваритися з другом, порушити загальноприйняті правила).

Розрізняють ризик виправданий і невиправданий. Розпочинаючи нову справу, беручи участь у конкурсі, спортивному змаганні, ми ризикуємо розчаруватися, втратити авторитет. Однак такий ризик є виправданим, адже недарма говорять: «Хто не ризикує, той не виграє». Іноді кажуть, що ризик — благородна справа. Це стосується випадків, коли людина ризикує собою заради інших (захищає слабших, рятує чиєсь життя).

Проте дехто має схильність до нерозумних вчинків: курить, вживає алкоголь, наркотики, поводиться агресивно або вчиняє протиправні дії. Така поведінка є невиправдано ризикованою. Зазвичай одні види ризикованої поведінки спричиняють інші. Більшість кримінальних злочинів, ДТП, утоплень, нещасних випадків у побуті та на виробництві пов’язані з уживанням алкоголю і наркотиків.

 Сучасний комплекс проблем безпеки

 За всіх часів батьки, вчителі навчали дітей особистої безпеки: як уникати небезпек, вести здоровий спосіб життя, як правильно поводитися в екстремальних ситуаціях, надавати невідкладну домедичну допомогу.

Дехто може подумати, що цього достатньо, що світ, якщо чесно, не змінився. Виникли, звісно, нові небезпеки, пов’язані з наслідками технічного прогресу, але створено й служби, які допомагають людям у нових умовах, наше життя стає дедалі безпечнішим і комфортнішим.

Однак нині людство вступило в нову епоху свого розвитку. Тепер безпека кожного залежить не лише від його поведінки і від рівня безпеки у суспільстві (національної безпеки), а й від безпеки всього людства і біосфери загалом. Додавши загрозу зіткнення планети з великим метеоритом чи кометою, матимемо сучасний комплекс проблем безпеки.

Правила безпечної поведінки

 У шкільних курсах превентивної освіти розглядаються теми, що стосуються питань безпечної поведінки у навколишньому середовищі, зокрема:

• Безпека у школі
• Побутова безпека
• Дорожня безпека
• Пожежна безпека
• Соціальна безпека
• Безпека на природі
• Надзвичайні й екстремальні ситуації
• Надання невідкладної допомоги

Далі наведено приклади правил безпечної поведінки у вигляді інструкцій.

Правила безпеки на багатолюдних громадських заходах (мітингах): Залиште дітей удома. Не беріть із собою предметів, які колють або ріжуть. Не беріть наплічника чи сумки на довгому ремінці, їх можуть затиснути натовпом, також вас можуть пограбувати. Кінці хустки, краватки, шарфа треба заправити під одяг. Без крайньої потреби не беріть плакатів на жердинах і палицях. Коли натовп стає некерованим, вони можуть бути небезпечними. Не беріть з собою фотоапарат, відеокамеру, інші коштовні речі, не вдягайте прикрас. Візьміть із собою посвідчення особи. Не наближайтеся до агресивно налаштованих груп, осіб. Не намагайтеся потрапити ближче до трибуни чи мікрофона. Якщо виник конфлікт з поліцією, не втрачайте самовладання, не робіть різких рухів, не кричіть, не біжіть. Якщо вас затримали, не намагайтеся на місці сперечатись і доводити, що ви тут випадково. Не намагайтеся йти проти руху натовпу, уникайте його центру, а також краю, небезпечного сусідства з вітринами, стінами, парканами, стовпами. Ухиляйтеся від усього нерухомого на шляху, інакше вас можуть розчавити. Не чіпляйтеся ні за що руками — їх можуть зламати. Не намагайтеся підняти речі, які впали. Якщо ви впали, швидко підтягніть до себе ноги, захистіть голову, згрупуйтесь і спробуйте ривком встати. Зі щільного, але нерухомого натовпу вибирайтеся, прикинувшись хворим або зробивши вигляд, що вас нудить.

 

 

Правила безпеки в інтернеті: Ніколи не надавайте невідомим секретні відомості (такі як номер рахунка або пароль) у відповіді на повідомлення електронної пошти, миттєве повідомлення або повідомлення з соціальної мережі. Перш ніж вводити секретні відомості під час оплат в інтернеті, зверніть увагу на наявність таких ознак, як адреса веб-сторінки, що починається із префікса https, і значка у вигляді закритого замка поруч з адресним рядком, який означає безпечне з'єднання. Ніколи не відповідайте на прохання надіслати гроші від «членів сім'ї», на пропозиції про угоду, які занадто гарні, щоб бути правдою, на повідомлення про розіграші лотереї, в яких ви не брали участі, або інші шахрайські повідомлення. Не переходьте за посиланнями і не натискайте кнопки у повідомленнях, що спливають, які здаються підозрілими. Використовуйте надійні паролі та зберігайте їх у таємниці. Ніколи не публікуйте особистої інформації, якої ви не хотіли б бачити на дошці оголошень. Підходьте вибірково до пропозицій дружби. Періодично аналізуйте, хто має доступ до ваших сторінок у соціальних мережах, а також переглядайте інформацію, яку ці користувачі публікують про вас.

 

 Здоровий спосіб життя [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //4brain.ru/zozh/pitanie.php