«Глечик» наших емоцій
- модель Вірджинії Сатир
Почнемо з найнеприємніших емоцій - гніву, злоби, агресії. Ці почуття можна назвати руйнівними, оскільки вони руйнують і саму людину (її психіку, здоров'я), і її взаємини з іншими людьми. Вони - постійні причини конфліктів, часом матеріальних руйнувань і навіть воєн.
Зобразимо знову «посудину» наших емоцій. Нехай цього разу вона матиме форму глечика. Помістимо гнів, злість і агресію в самій верхній його частині. Тут же покажемо, як ці емоції проявляються в зовнішній поведінці людини. Це - так, на жаль, знайомі всім обзивання й образи, сварки й бійки, покарання, дії «на зло» тощо.
Спершу запитаємо, а чому виникає гнів? Психологи відповідають на це запитання дещо несподівано: гнів - почуття вторинне, і походить він від переживань зовсім іншого роду, таких як біль, страх, образа.
Візьмемо кілька прикладів із життя. Донька повертається додому дуже пізно, і мати зустрічає її гнівною доганою. Що стоїть за цим гнівом? Звісно, пережиті страх і занепокоєння за доньку.
Дитина сердиться на лікаря, який зробив їй укол. Тут легко побачити, як гнів виникає від фізичного болю. Буває й так, що ми вчимо дітей сердитися, коли вони боляче забиваються, наприклад, побити «цей противний стілець».
Старший брат постійно нападає на молодшого, якого, як йому здається, батьки «більше люблять». Його агресія - результат невисловленого болю й образи.
Дочка не бажає... (робити уроки, мити посуд, лягати спати) - і ви сердитеся. Чому? Найімовірніше, від досади, що ваші виховні зусилля залишаються безрезультатними.
Отже, ми можемо помістити переживання болю, образи, страху, досади під почуттями гніву й агресії, як причини цих руйнівних емоцій (II шар «глечика»).
Зауважимо, що всі почуття цього другого шару - страдницькі: в них присутня більша чи менша частка страждання. Тому їх нелегко висловити, про них зазвичай замовчують, їх приховують. Чому? Як правило, через острах принизитися, здатися слабким. Іноді ж людина й сама їх не дуже усвідомлює. («Просто злий, а чому - не знаю!»)
Приховувати почуття образи й болю часто вчать із дитинства. Напевно, вам не раз доводилося чути, як батько наставляє хлопчика: «Не реви, краще навчися давати здачі!»
До речі, ця «нешкідлива», на перший погляд, порада - початок шляху, яким, якщо йти без оглядки, можна дійти до принципу «око за око»!
Чому виникають «страждальні» почуття? Психологи дають дуже певну відповідь: причина виникнення болю, страху, образи - у незадоволенні потреб.
Ми, таким чином, повертаємося до теми про потреби людини, зокрема й дитини.
Кожна людина, незалежно від віку, потребує їжі, сну, тепла, фізичної безпеки тощо. Це так звані органічні потреби. Вони очевидні, і про них ми не будемо зараз багато говорити.
Зосередимося на тих, що пов'язані зі спілкуванням, а в широкому сенсі - з життям людини серед людей.
Ось приблизний (далеко не повний) перелік таких потреб, які зазвичай називають і самі учасники наших занять.
Людині потрібно: щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали; щоб вона була комусь потрібною і близькою; щоб у неї був успіх - у справах, навчанні, на роботі; щоб вона могла себе реалізувати, розвивати свої здібності, самовдосконалюватися, поважати себе.
Якщо в країні немає економічної кризи або тим більше війни, то в середньому органічні потреби більш-менш задовольняються. А от потреби, щойно перелічені, завжди перебувають у зоні ризику!
Людське суспільство, незважаючи на тисячоліття свого культурного розвитку, не навчилося гарантувати психологічне благополуччя (не кажучи вже про щастя!) кожному своєму члену. Та й завдання це надскладне. Адже щасливість людини залежить від психологічного клімату того середовища, в якому вона росте, живе і працює. І ще - від емоційного багажу, накопиченого в дитинстві. А ці клімат і багаж залежать від стилю спілкування, і насамперед - батьків із дитиною.
Отже, будь-яка потреба з списку може виявитися незадоволеною, і це призведе до страждання, а можливо, і до «руйнівних» емоцій.
✍️
Гіппенрейтер Юлія Борисівна «Найважливіша книга для батьків».
Немає коментарів:
Дописати коментар