Сутність, види та принципи соціальної профілактики насильства та жорстокого поводження з дітьми(інформація для педагогів)

 

Соціальна профілактика – вид діяльності, що охоплює комплекс заходів економічного, політичного, правового, медичного, психолого-педагогічного характеру, спрямованих на попередження, обмеження та локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Як доводить багаторічна практика організацій, що працюють з проблемами попередження та подолання насильства, цей феномен має виражений

циклічний характер: практично кожен акт насильства має свою передісторію, і практично завжди насильницькі дії мають тенденцію до повторення. Тому завдання профілактики – первинної, вторинної і третинної – нерозривно пов’язані між собою.

 Первинна профілактика насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми спрямована на все суспільство, є найбільш масовою та неспецифічною. Її завданнями є формування в суспільстві ненасильницького світогляду, культури ґендерної толерантності та чуйності, неприйняття насильницької моделі поведінки по відношенню до жінок, дітей та насильницьких стосунків в сім’ї. Інструментом первинної профілактики можуть бути превентивні програми та інформаційні кампанії різного рівня Основними суб’єктами профілактичної діяльності на цьому рівні є система освіти, шкільні психологи, соціальні педагоги та працівники соціальних служб.

  Вторинна профілактика спрямована на раннє виявлення ситуацій підвищеного ризику щодо виникнення насильства або жорстокого поводження, та на відвернення причин та умов, які сприяють скоєнню насильства конкретними особами. Діяльність на цьому рівні втручання здебільшого пов’язана з розв’язанням конфліктів та реагуванням на прояви неадекватної поведінки дорослих щодо дитини (в тому числі, на рівні впровадження програм розвитку батьківських навичок, яка сприяє соціальній реабілітації агресорів). Якщо в родині дитини складна (кризова) ситуація, вивчається можливість провести сімейну (або шкільну – якщо мова йде про дії вчителя чи вихователя) групову нараду, вжити заходів родинного консультування та соціальної допомоги.

    Третинна профілактика означає міри втручання у тих ситуаціях, коли насильство та жорстоке поводження вже здійснено і діяльність спрямовано на недопущення рецедиву, реабілітацію жертви та роботу з агресором. Мета профілактики цього виду – проведення відповідних запобіжних або каральних заходів, реалізація психокорекційних програм, переорієнтація поведінки агресора в сторону поваги до особистості дитини та загальнолюдських цінностей. Крім того, обов’язковим елементом є робота з потерпілими, їхня реабілітація та інтеграція у громаду. Для цього залучають належні ресурси громади та створюють середовище підтримки.

  Важливим елементом зазначених програм є зв’язок із соціальними послугами в громаді, які можуть надати потрібну допомогу в процесі реінтеграції кривдника (наприклад, лікування від алко- та наркозалежності, психіатрична/психологічна допомога та соціальна робота з ним і його найближчим оточенням). Дуже важливу роль у цьому відіграє мультидисциплінарна команда.

    Соціальна профілактика всіх видів може здійснюватися на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, закладу, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень).

Профілактична робота на макрорівні здійснюється у вигляді комплексних національних профілактичних програм, кампаній у засобах масової інформації, масових заходів, скоординованої діяльності у межах закладів та організацій на найвищому державному рівні.

    На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних регіональних програм, заходів та окремих дійств у межах закладів та організацій та за місцем проживання.

    Індивідуальний рівень профілактики – це робота, що здійснюють спеціалісти й волонтери з окремими особами.

Можна виділити такі загальні завдання соціальної профілактики:

• дослідження причин та факторів проблеми;

• встановлення ресурсів, необхідних для подолання проблеми, або виявлення наявних;

• запобігання негативному впливу середовища;

• розширення можливостей для задоволення потреб, подолання проблеми, повноцінної життєдіяльності (підвищення соціальних ресурсів);

• подолання особистісних факторів, котрі здійснюють вплив на виникнення та загострення проблем або заважають їхньому розв’язанню;

• підвищення особистісних ресурсів, здібностей особистості адекватно реагувати на проблеми, долати їх та задовольняти потреби;

• організація взаємодії суб’єктів у подоланні проблеми, організація діяльності, що спрямована на попередження та подолання проблем.

Успіх профілактичної роботи у більшості випадків залежить від дотримання основних принципів соціальної профілактики:

1) забезпечення права людини на незалежний вибір своєї поведінки,

обмеженого подібним правом інших людей, відмова від спроб маніпулювати людиною;

2) екологічність, безпечність профілактичних дій для представників цільових груп та їхніх виконавців;

3) відповідність профілактичних заходів потребами та інтересам представників цільових груп, їхнім віковим та соціокультурним особливостям;

4) запобіжний характер профілактики;

5) системність заходів;

6) міжвідомча співпраця у здійсненні заходів та профілактичних програм.