Чому в школі дитина поводиться бездоганно, а вдома влаштовує істерики?

Це питання часто можна почути від батьків, чиї діти схильні до агресивної поведінки, страждають від постійних емоційних зривів або змушують інших членів сім’ї ходити навшпиньки, аби не спровокувати черговий спалах. Діти поводяться по-різному в залежності від оточення, і велику роль у цьому грають функції префронтальної кори головного мозку – вона відповідає за контроль імпульсів та реакції гальмування. Ця частина мозку працює дуже активно, коли дитина нервується, переживає, боїться покарання або чекає на заохочення.

Коли дитина приходить додому, механізм стримування емоцій діє не так добре

Тобто навіть якщо дитину засмутить щось у школі або в гостях, префронтальна кора не дозволить цьому почуттю проявитися з усією силою. Зате після повернення додому втома, що накопичилася за день, може виливатися в істерики і напади гніву.

Коли дитина засмучена, вона або пристосовується, або реагує на ситуацію агресією. Вона або змириться з тим, що її бажання не справдиться, або почне злитися – на братів і сестер, на батьків, навіть на себе.

Якщо ми спробуємо раціонально пояснити чи порадити щось дитині, яка вже дуже засмучена, то лише посилимо це почуття. Діти у такому стані не сприймають інформацію логічно. Вони і так переповнені емоціями, а від пояснень стає ще гірше.

Вірна стратегія поведінки у разі — «стати капітаном корабля». Батьки повинні підтримувати дитину, впевнено спрямовуючи її, як капітан корабля прокладає курс у бурхливих хвилях. Потрібно дати дитині зрозуміти, що ви любите її, не боїтеся проявів її почуттів та допоможете їй подолати всі вири на життєвому шляху.

Допоможіть їй усвідомити, що саме вона відчуває: сум, злість, розчарування…

Не переживайте, якщо вона не зуміє чітко назвати причини свого гніву чи опору: дитині найважливіше відчути, що її почули. На цьому етапі треба утриматися від порад, настанов, обміну інформацією чи висловлювання своєї думки.

Після того, як дитина змогла зняти з себе тягар переживань, висловити емоції і відчути себе зрозумілою, запитайте її, чи хоче вона почути ваші думки та ідеї. Якщо дитина каже «ні», краще відкласти розмову до найкращих часів. Інакше ви просто «впадете на її територію» і отримаєте реакцію у відповідь у вигляді опору. Не забувайте: щоб потрапити на вечірку слід спочатку отримати запрошення.

Отже, ваше головне завдання – спонукати дитину перейти від агресії до прийняття. Не треба шукати вирішення проблеми або виправдовуватися – просто допоможіть їй знайти джерело емоційного цунамі та прокотитися на гребені хвилі.

Пам’ятайте: ми вирощуємо не дітей, а дорослих. І хоча ми вчимо їх долати перепони, не всі бажання виконуються. Іноді просто не можна отримати те, що хочеш. Психолог Гордон Ньюфелд називає це «стіною марності». Діти, яким ми допомагаємо впоратися з сумом та фрустрацією, через ці розчарування вчаться долати серйозніші життєві негаразди.