Поради батькам від практичного психолога: на порозі НМТ-2025. Як підтримати свою дитину?

 

Шановні батьки, психологічна підтримка – це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі НМТ.

Досить часто ми створюємо ситуацію залежності  у вашої дитини, на кшталт, – «якщо ти …, то…»,  нав’язуємо нереальні стандарти, суперництво із ровесниками, – «подивись, як інші стараються…» тощо. Водночас справжня підтримка повинна ґрунтуватися  на підкресленні здібностей, та позитивних  сторін дитини. Підтримувати свою дитину – значить вірити в нього. Підтримка заснована на вірі в природжену  здатність особи долати життєві труднощі  при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду  продемонструвати дитині своє задоволення  від її досягнень або зусиль. 

Інший шлях – навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку:

 «Ти можеш це - зробити!». 

Щоб продемонструвати свою віру в дитину,  батьки повинні мати мужність

 і бажання зробити наступне:  

Ø забути про минулі невдачі своєї дитини;

Ø допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;

Ø пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.

 

 

 

Як не обламати вроджений інтерес дитини до пізнання?

📚 Від початку навчального року минуло неповних два місяці, а в батьківських шкільних чатах уже з’являються повідомлення про «не хоче вчитися», «як змусити дитину зробити домашнє завдання» та «чому тих завдань так багато». 

 

Батьки скаржаться, що в дітей немає інтересу до навчання, бо вони (діти) не розуміють, як усе це може їм згодитися, а постійні сигнали повітряної тривоги лише посилюють дитячі сумніви. 

 

💡 Що робити в таких випадках та як переконати дитину вчитися, читайте в інтерв'ю психологині благодійного фонду «Голоси дітей» Інни Князєвої Нова Українська Школа тут 👉 bit.ly/3YpKpNB

Як не вибухнути у напружений момент?

Самодостатність - шлях до щастя чи ізоляція?

​Самодостатність – шлях до щастя чи ізоляції?

Самодостатність – це здатність людини відчувати себе повноцінною та щасливою, незалежно від зовнішніх обставин і думки інших. Це вміння знаходити задоволення у власній компанії. Проте:

Самодостатність ≠ самотність. Самодостатня людина цінує стосунки, але не залежить від них емоційно.

Самодостатність ≠ досконалість. Немає ідеальних людей. Самодостатність – це постійний процес саморозвитку.

Самодостатність ≠ відмова від допомоги. Просити про допомогу – це ознака сили, а не слабкості.

Самодостатні люди здатні будувати міцніші та здоровіші стосунки, оскільки вони не шукають у партнері заповнення власної порожнечі. Вони вносять у стосунки свою індивідуальність та повагу до особистих кордонів партнера.

У сучасному світі, де соціальні мережі та зовнішні фактори постійно впливають на наш настрій, думки, вибір, життя, самодостатність стає важливим аспектом психологічного благополуччя.

Як розвинути самодостатність?

✅ Працюйте над самооцінкою. Приймайте себе з усіма своїми недоліками. Вірте у свої сили та можливості.

✅ Визначте свої цінності. Чітке розуміння того, що для вас важливо, допоможе приймати зважені рішення.
Розвивайте нові навички. Вчіться чомусь новому, виходьте зі своєї зони комфорту.

✅ Дбайте про своє фізичне та психічне здоров’я. Регулярні фізичні навантаження, збалансоване харчування та достатній сон – запорука гарного самопочуття.

✅ Практикуйте вдячність. Зосереджуйтеся на позитивних аспектах свого життя.

✅ Спілкуйтеся з позитивними людьми. Оточіть себе людьми, які підтримують вас та мотивують досягати успіхів.

Самодостатність – це не кінцева мета, а постійний процес самопізнання та саморозвитку. Це шлях до щастя, свободи й впевненості в собі. Головне – не боятися експериментувати, шукати себе і рухатися вперед!

Основні види шкільного цькування (булінгу)

Поради психологам щодо використання вправи "Конфлікти з друзями"

Ця вправа є чудовим інструментом для роботи з підлітками, які стикаються з конфліктними ситуаціями у дружніх стосунках. Вона допомагає розвивати навички ефективної комунікації, емоційного інтелекту та навички вирішення конфліктів.  

Ось кілька порад, як можна використовувати цю вправу на практиці:  

Підготовка до вправи: Обговорення мети: Перед початком вправи важливо пояснити підліткам, що мета цієї вправи – навчитися розуміти свої почуття, виражати їх конструктивно та знаходити шляхи вирішення конфліктів з друзями. 

Створення безпечної атмосфери: Створіть довірливу атмосферу в групі, де кожен учасник почуватиметься комфортно, ділячись своїми думками та почуттями. 

Індивідуальна робота: Перед груповою роботою можна запропонувати підліткам виконати індивідуальне завдання: згадати ситуацію конфлікту з другом і спробувати описати свої почуття та дії. 

Проведення вправи: 

Обговорення візуалізації: Почніть з обговорення візуалізації. Запитайте підлітків, які емоції вони відчувають, дивлячись на картинку. Які ситуації вона їм нагадує? 

Робота з кожним пунктом: Розгляньте кожен пункт поради окремо. Запропонуйте підліткам поділитися своїми думками та прикладами з власного досвіду. 

Рольова гра: Розділіть учасників на пари й запропонуйте їм розіграти конфліктну ситуацію. Потім обговоріть, як можна було б вирішити цей конфлікт, використовуючи отримані знання. Групова дискусія: Після виконання вправи проведіть групову дискусію, під час якої підлітки зможуть обмінятися своїми думками та почуттями.

Що відбувається з нашою психікою на третьому році повномасштабної війни

Тривалий стрес і напруга від війни призводять до змін у психіці, які ми не завжди помічаємо. На третьому році війни ми відчуваємо емоційне виснаження, також можуть відбуватися зміни у біохімії мозку, емоційній сфері, поведінкових патернах та соціальних зв'язках.

🔸 Виснаження біологічних ресурсів та зміни у хімії мозку

Надмірне вироблення кортизолу - гормону, який відповідає за адаптацію до стресу, призводить до зниження рівня дофаміну та серотоніну, що є причиною апатії, депресії, порушення сну, зниження рівня енергії та мотивації. 

🌿  Регулярні фізичні вправи, свіже повітря, збалансоване харчування допоможе підтримувати настрій та енергію.

🔸 Втома від співчуття та емоційне оніміння

Травматичні історії, які є у просторі щодня під час війни, виснажують емоційні ресурси. Це називається вікарною травмою, або вторинною травматизацією, яка проявляється через емоційну виснаженість, пригнічення та втрату емпатії. Настає так звана «втома від співчуття», коли психіка «вимикає» здатність до глибоких емоцій, щоб захистити себе від виснаження. Вцілому емоційний фон може бути більш "збіднілим".

🌿 Відстежуйте, коли ви починаєте емоційно «перегорати», і робіть паузу. Практикуйте «емоційне розвантаження» через творчість, фокусуйтеся на власних межах, щоб не брати на себе надмірні переживання. Знаходьте джерела позитивних емоцій, щоб розширювати палітру почуттів на наповнювати себе ресурсом. 

🔸 Когнітивна втома

Тривале перебування в умовах високого стресу виснажує когнітивні ресурси, що ускладнює здатність концентруватися, швидко приймати рішення та обробляти інформацію. Мозок постійно працює у стані підвищеної тривоги, намагаючись адаптуватися до непередбачуваних загроз. На третій рік війни когнітивна втома стає ще глибшою, оскільки ресурси мозку спрямовані на виживання, а не на повноцінну когнітивну діяльність.

🌿 Плануйте регулярні паузи для відпочинку, впроваджуйте техніки релаксації, майндфулнесу та підтримуйте когнітивну активність, виконуючи нескладні, але цікаві завдання, наприклад, короткі ігри або кросворди.

🔸 Зміна поведінкових патернів

У стані хронічного стресу поведінка може ставати більш регідною. Людина все більше уникає нових ситуацій, боїться спонтанності у звичайних сферах життя, навіть приємні сюрпризи можуть викликати негативну реакцію. Це - захисний механізм, спрямований на збереження енергії та мінімізацію потенційних стресорів.

🌿 Вводьте маленькі зміни у рутині (інша дорога додому, нова зачіска тощо), пробуйте щось нове - це дає психіці безпечний простір для адаптації. 

🔸 Перебудова соціальних зв’язків під впливом стресу

Хронічний стрес змінює наше ставлення до соціальної взаємодії, яка в умовах постійного напруження стає енергетично затратною. Виснаження психічних ресурсів ускладнює підтримку міжособистісних контактів, адже навіть рутинне спілкування потребує додаткових когнітивних і емоційних зусиль. Тому люди можуть обмежувати або мінімізувати зв’язки, зберігаючи енергію для базових потреб.

Хоча тимчасова ізоляція може дати полегшення, вона несе ризик подальшого емоційного виснаження через втрату підтримки, адже соціальна взаємодія — це важливий ресурс для відновлення психологічної стійкості.

 🌿 Вибудовуйте коло підтримки, орієнтуючись на контакти, які не вимагають значних енергетичних затрат і дарують відчуття безпеки та підтримки. Варто шукати соціальні групи або ініціативи, які поділяють ваші інтереси та цінності, оскільки це сприяє взаємній емпатії та знижує напругу. Спробуйте поступово відновлювати зв’язки з друзями та знайомими, щоб отримувати ресурсну підтримку та відчуття приналежності, важливе для психічного благополуччя.

🔵  У тривалих кризових умовах психологічні реакції стають глибшими, а разом із викликами формуються й нові стратегії адаптації. Це не унікальний досвід в історії людства, але дуже особливий у нашій власній історії. Проходячи через темні часи, ми стаємо сильнішими.

Тримаймося! 

З вірою у перемогу 💛🩵

©️ Психологиня, кризова консультантка Анна Паливода

ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ ТА ЕМОЦІЇ НАШОГО ТІЛА У ДНІ ВІЙНИ: ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ. АРТ-ТЕХНІКИ ТА ВПРАВИ

МОН України, Державна наукова установа "Інститут модернізації змісту освіти", ГО "Ла Страда Україна" та Дитячий фонд ООН "Юнісеф" для освітян провели вебінар "Психосоматичні розлади та емоції нашого тіла у дні війни: як допомогти дитині", в якому прийняли участь працівники психологічних служб закладів освіти Білозерської територіальної громади. 

Для тих, хто не зміг долучитися до зустрічі, матеріали вебінару можна переглянути за покликанням: https://youtu.be/hu4lW90C7zQ

Цікаво про нашу внутрішню свободу

​Відпусти!

Внутрішня свобода — це відчуття, коли ви можете приймати власні рішення і жити так, як вам хочеться.

Це не стільки про зовнішні фактори, скільки про відсутність внутрішніх обмежень, які ми часто створюємо самі для себе.

Щоб відчути справжню свободу, іноді потрібно просто "відпустити". Легко сказати, але хоча б для початку погляньмо, що саме може стримувати нас на шляху до щастя.

1. Контроль
Ми часто намагаємося контролювати все навколо: думки інших, обставини, навіть майбутнє. Але є речі, які не піддаються нашому впливу. Важливо навчитися приймати ситуацію такою, якою вона є.

2. Очікування схвалення
Бажання вразити всіх може стати тягарем. Замість того, щоб жити для інших, спробуйте зосередитися на власних потребах і бажаннях. Ваше життя — це ваш вибір.

3. Пошук пояснень
Намагання знайти логічне обґрунтування для всього може призвести до нескінченних роздумів і сумнівів. Іноді важливо просто дозволити собі відчувати, не намагаючись усе пояснити.

4. Страх помилок
Страх зробити помилку чи не досягти досконалості може заважати нам діяти. Пам’ятайте: помилки — це частина навчання і розвитку. Вони роблять нас сильнішими.

5. Переконання інших
Постійні спроби довести свою правоту можуть виснажувати. Ваша цінність не визначається думкою інших людей. Важливо залишатися вірним собі.

6. Фокус на досягненнях
Часто ми вважаємо, що можемо бути щасливими лише після досягнення певних цілей. Але щастя — це не лише результат, це також процес і стан душі. Навчіться цінувати моменти тут і зараз.

Відпустити — це не означає відмовитися від своїх цілей чи мрій. Це означає звільнитися від тягаря, який заважає рухатися вперед із легкістю та впевненістю. Пам’ятайте: справжня свобода починається з вас!

Дізнайтеся про ризики торгівлі людьми та експлуатації

 

Чому дитина обманює? Консультація для батьків.

Як ефективно взаємодіяти з дітьми кожного з чотирьох типів темпераменту

 

Бути психічно здоровою людиною - це...

Що таке агресія та агресивна поведінка

І знову вона - осіння хандра...

​І знову вона – осіння хандра

Осінь приносить не лише красиві пейзажі, а й певні емоційні виклики. Багато людей відчувають втому, тривогу або апатію в цей період. Це явище, відоме як осіння хандра, є нормальним станом емоційного дискомфорту, який часто супроводжується зниженням настрою.

Чому виникає осіння хандра?

🔸 Зменшення світлового дня. Осінь характеризується коротшими днями, що призводить до зниження вироблення серотоніну та мелатоніну — гормонів, відповідальних за настрій і сон.
🔸 Зміни у природі. Перехід від літнього тепла до холоднішої погоди може впливати на фізичний та емоційний стан. Це природна реакція організму на зміни сезону.
🔸 Соціальні фактори. Після активного літа багато людей відчувають ностальгію за теплом і активностями, що може викликати почуття незадоволеності.

Як допомогти собі в цей період?

✅ Прогулянки та спорт. Регулярні прогулянки та фізичні вправи можуть підвищити рівень енергії й покращити настрій.

✅ Збалансоване харчування. Включення в раціон продуктів, багатих на омега-3 жирні кислоти та вітаміни, може допомогти зменшити симптоми депресії.

✅ Сон і режим дня. Дотримання режиму сну та відпочинку (наприклад, лягати спати раніше) може позитивно вплинути на загальний стан.

✅ Медитація та релаксація. Практики усвідомленості можуть допомогти знизити рівень тривоги та покращити емоційний стан.

Осіння хандра — це не привід для паніки, а можливість звернути увагу на себе і свої потреби. Зміна сезону може стати часом для саморозвитку та нових починань!

Сепарація від батьків: чому це важливо вчасно зробити?

Сепарація від батьків. Чому так важливо зробити це вчасно? 

Діти дорослішають і залишають батьківську хату. У когось це відбувається із закінченням школи, у когось після одруження… А у декого взагалі не відбувається. Для чого взагалі потрібно відокремлюватись від батьків і чому це так важливо для подальшого життя?

Сепарація – це поступовий природній процес відокремлення дитини від батьків, який починається ще у ранньому віці.

Умовно процес сепарації можна розділити на три етапи:

1) Від року до восьми. Коли дитина народжується, відбувається її перше фізичне відділення від матері (перерізання пуповини). Проте така маленька людина ще дуже залежна від батьків і потребує їхнього захисту та опіки. У три роки дитина вже вміє ходити та говорити і починає самостійно досліджувати навколишній світ. Ота криза трьох років і постійне «я - сам» дуже яскраво демонструє бажання малюка бути самостійним. З чотирьох років починається активна соціалізація дитини, вона вчиться будувати взаємовідносини з однолітками, з’являється своє коло спілкування. Батьки вже не є єдиним джерелом знань та інформації. Задача батьків на цьому етапі навчити дитину навичкам самообслуговування, підтримувати прагнення до самостійності, дозволити приймати рішення, що відповідають віку.

2) З 8 до 12 років діти вчаться будувати сталі відносини поза межами дому, у них є вже певні шкільні обов’язки, формується вольова сфера. В цей період у дитини має бути своє коло відповідальності. Не варто надмірно контролювати кожен крок: хлопчик чи дівчинка мають самостійно зіткнутися з наслідками своєї ліні чи безвідповідальності. Це дуже вадливо для дорослого життя.

3) З 12 до 18 років настає найбільш складний період у житті людини – підлітковий вік. Авторитет батьків падає майже до нуля, проте різко зростає вплив однолітків. Батькам в цей період дуже важливо прислухатися до свого юного бунтівника, надати достатню кількість свободи і навчитися довіряти.

Якщо всі попередні етапи пройшли вдало, то з 18 років дитина вже готова до процесу відділення. Процес дорослішання може завершитись аж у 24-25 років, проте в цей період людина вже готова нести відповідальність за своє життя.

⚠️ Перепонами до сепарації можуть бути:

-  звичка і комфорт, коли як дітям, так і батькам зручніше жити разом (часто це пов’язане з економічним фактором або відсутністю бажання до самостійного ведення хазяйства);

- страх не впоратись із можливими проблемами;

- проблеми в родині чи різного роду залежності, наприклад, коли батьки міняються місцем з дитиною і вже вона несе за них відповідальність;

- гіперпіклування та нереалізованість батьків, коли дитина стає центром всесвіту.

Сепарація – двосторонній процес, у якому беруть участь і діти, і батьки. Завдання перших - відокремитися, других - відпустити.

Навіщо ж потрібна сепарація?

Вона дозволяє людині стати господарем свого життя, вільно ним розпоряджатися та отримувати задоволення. Людина стає незалежною і знаходить впевненість у собі. Вона може спрямувати свою енергію на досягнення своєї справжньої мети, а не на спробу відповідати чиїмось очікуванням. В процесі сепарації людина вчиться будувати власні кордони, що необхідно для побудови здорових відносин у власній родині, з друзями та колегами.

Сепарація не означає повний розрив відносин з батьками. Навпаки, саме після цього може настати наступний, більш якісний етап взаємовідносин – як дорослих самостійних особистостей, без залежності один від одного чи відчуття боргу та провини.